У давнину рушник, вишитий відповідними візерунками-символами, був неодмінним атрибутом багатьох обрядів: з рушником приходили до породіллі вшанувати появу нової людини, зустрічали і проводжали дорогих гостей, справляли шлюбні обряди, проводжали в останню путь, прикрашали образи та накривали святий хліб на столі. Та й у господарстві жоден день не проходив без рушника. Він завжди був при руці. Тому від слова «рука» і пішла назва «рушник».
Відповідно до своїх функцій рушники мали різні назви. Наприклад,
Утирач – для витирання рук, обличчя і тіла.
Стирок – для витирання посуду і стола.
Покутник або божник – для прикрашання образів.
Кілковий рушник – для прикрашання дзеркал, портретів, картин.
Весільний – для шлюбних церемоній.
Плечовий – для пов’язування сватів.
Поховальний – для похорону.
І якщо утирач та стирок з цупкої та невідбіленної тканини використовувалися лише для господарських потреб і звісно були без вишивки, то решта оздоблювалися різними техніками вишивання, орнаментами та узорами. Саме їх й досі вважають витвором народного мистецтва, втіленням національної культури.
---------------------------------------------------